Фінал і підсумки експерименту

Це прекрасне відчуття завершеної справи або досягненої цілі. Коли ти довго і впевнено йшов до чогось, долав перешкоди і деколи змушував себе, щоб врешті-решт в кінці сказати собі: так, я зробив це! Ця фінальна стаття в рамках блогу “Нова звичка кожен тиждень” саме про це. Пройшов рік. 52 рази я вибирав одну із звичок, яку хотів здобути або позбутись, проживав з нею тиждень і далі описував свої враження. Чи зміг я закріпити всі 52-ві, чи все пройшло гладко і що взагалі я зміг винести з цього річного експерименту — читай далі.

З чого все почалось? Ідеї зробити щось своє в мене виникали не рідко. Мені завжди хотілось бути “кріейтором”. Створювати власні красиві штуки й ділитись ними. Але я ніколи не сприймав себе як блогер. Та і зараз не сприймаю. Текстовий блог взагалі виник досить випадково зі збігом декількох обставин. Почалось все зі створення самого сайту. Тоді я в рамках практики в програмуванні випробовував нову технологію. І я подумав: “ну раз є сайт, то може й справді блог писати свій?” Досвід написання текстів у мене вже був. Я деякий час працював спортивним журналістом, писав огляди на футзальні матчі та брав інтерв’ю. І текстовий блог мені здався от тим чимось своїм, до чого прагнула душа. Тема виникла одразу. Того часу я слухав подкаст “Книги на мільйон” і його автор почав робити схожий експеримент. До цього всього я сам почав читати книгу “Рік, прожитий правильно” з тією ж концепцією, що і стало основою мого експерименту.

Ідея полягала в наступному: в році 52 тижні, на кожен новий тиждень я обираю нову звичку з когорти корисних, якої в мене ще нема, або ж одну шкідливу, від якої хочу позбутись і впроваджую її в життя. Звісно, одного тижня для цього точно мало, тому кожна наступна звичка не просто заміняла попередню, а йшла їй в додачу. Тобто, на другий тиждень я вже мав працювати над двома новими звичками й так далі. В кінці року в мене мало би бути по плану 52 нові звички. Чи вдалось це реалізувати, поговоримо пізніше. А зараз пару слів, чому ця тема стала для мене цікава. Наведу лише один приклад. В мене у квартирі одного разу згорів патрон у ванній кімнаті. Спочатку я думав, що то лампочка, поки купив нову, поки розібрався, що то плафон, словом, пройшов деякий час, скажемо, пару днів. І всі ці пару днів ми кожного разу заходили у ванну кімнату і механічно натискали на вмикач світла, знаючи при цьому, що перегорів плафон. І потім такі: “а, блін, точно, перегорів же”. Це і є сила звички. Ти вже не думаєш над цим, а робиш на автоматі. Так можна привчити себе робити корисні речі на автоматі. Зараз я вже розумію, що це справа рук підсвідомості, в чому мені допоміг один із тижнів, до речі.

Як відбувався процес написання статті? Його можна розділити на декілька етапів. Спочатку я вибирав тему для майбутнього тижня. Якщо вона була досить популярна і відома, як ранкові пробіжки, до прикладу, то просто починав її втілювати. Якщо про тему майбутньої звички я мав тільки поверхневе уявлення, то перша стадія була теоретичної підготовки. Я шукав інформацію, читав статті, дізнавався все нове в цій сфері. Так формувались мої переконання для чого я це роблю, щоб уникнути необдуманого слідування якихось трендів. Це додавало мотивації кожній новій звичці. В кінці тижня я формував своє уявлення і сідав на вихідних його записувати. Основну частину намагався написати в суботу. Не перечитував і не редагував в цей день. Потім уже в неділю сідав вносити правки. Коли довго пишеш, виникає деяке затуманення і ти не можеш підібрати вдалих фраз і не помічаєш помилок, але коли на наступний день на свіжу голову перечитуєш все написане, з’являються нові думки, вирази і обороти, які чудово вписуються в загальний текст. Сама стаття складалась з логічних розділів: загальний вступ, блок з теорією, в якій часто чітко проявляється моя мотивація спробувати саме цю звичку і практика, тобто, що я робив для досягнення цієї звички і які можу зробити висновки.

Довго думав над тим, чи писати мені загальний огляд всіх звичок, які брали участь в цьому році і вирішив все ж швиденько пробігтись по них. Це і буде свого роду підсумки. До них можна багато ще чого додати, 2021 був насиченим, але то може якось потім. Я виписав всі 52 теми пройшовся по них і відмітив для себе, що вдалось закріпити, що можна вважати лише на половину виконаним, а що очевидно проваленим. Поїхали! Це буде швиденько. Сподіваюсь 🙂 Якщо хочеш перейти одразу до загальних висновків — пропусти наступний абзац.

Першим, з чого я почав свій експеримент був Journaling. Я хотів мати звичку вести журнал, записувати в нього свої плани, перемоги, поразки, словом, спілкуватись, як з ліпшим другом. Але надовго мене не вистачило і я закинув його вже після декількох тижнів. Чого не можна сказати про поставу. Дотепер відмічаю це, як мега корисну звичку і мені вдалось її закріпити. Все частіше я знаходжу себе в правильній позиції при ходьбі. Одразу після цього в моє життя увірвалась ліва рука і перейняла на себе частину обов’язків. Дуже прикольно спостерігати за собою, коли робиш, звичні для правої руки речі, лівою. Ну і що там казати, я зараз завжди дома снідаю лівою рукою. Після цього я почав працювати над своєю мовою, викорінювати слова паразити і позбуватись суржику. В цьому також видний неабиякий прогрес, але про це окремо я ще скажу пізніше. Потім я підтвердив для себе факт, що мультизадачності для людини не існує, ти не можеш робити дві речі одночасно. Ми можемо фокусуватись тільки на чомусь одному, а те, що часто називають мультизадачністю, не більше як перемикання з однієї задачі на іншу, яке часто дуже дорого вартує. За тим розібрався, куди зникають друзі з нашого життя, і підсумував, що це часто збіг обставин, зміна інтересів та поглядів. Якщо ваша дружба трималась тільки на одному інтересі, при зміні його і дружба мимоволі закінчиться. Далі йшла робота по методу Віма Хофа. Вона складалась із двох частин: дихальних практик та загартування. Обидва ці заняття я практикую і зараз. Кожного дня приймаю контрастний душ, деколи купаюсь у холодному озері, а також роблю дихальні вправи, які часто допомагають розслабитись. Інтервальне голодування я практикував давно, понад два роки, і про нього також вирішив написати. Спочатку я кожного дня користувався спеціальною аплікухою, в якій треба було кожного дня відмічати, коли я починав голодування і коли закінчував. Її я використовував два роки. Кожен день. Уявляєш? Потім вирішив припинити записувати і дотримувався режиму вже інтуїтивно. Були часи, коли я зміщав вікно на період важких тренувань, або навіть траплялись дні, коли я не дотримувавсь цього режиму, за що одразу жалів. Оскільки не їсти задовго до сну для мене дає значні бонуси, тому цей метод уже навіть переріс зі звички в спосіб життя. Далі я провів тиждень без соціальних мереж і підтвердив велику прив’язаність до них. Кожного дня до цього я заходив по декілька разів в аплікухи соцмереж, і коли на тиждень відмовивсь від них, одразу відчув, скільки в мене з’явилось вільного часу. Instagram був чимось таким, що заповнював моменти очікування або ж інструмент для вбивання часу. Коли він став не доступним, одразу ж виникло питання, а чим же зайнятись? Тоді я більше перемикнувся на книжки і якісь корисні статті, але залежність відчулась одразу. Зараз я себе свідомо обмежую соцмережами, оскільки більшість часу там — просте спалювання часу. За тим йшов великий блок ментальної едукації. Я розібрався, що таке емоційний інтелект, як він формується, чому важливий і як може допомогти в житті. І зараз можу впевнено сказати, що емоційний інтелект зараз важливіший ніж IQ. Потім розібрав на молекули наші основні емоції, як вони виникають, чому, в яких ситуаціях, а головне, про що говорять. Оскільки в нас нема поганих і хороших емоцій, всі вони нейтральні і лиш свідчать про певний стан твого організму і його потреби. Треба навчитись їх слухати й правильно інтерпретувати. Звичка активно слухати — один із проявів емоційного інтелекту. Це показує твою повагу до співбесідника і дуже необхідна річ для побудування міцних стосунків, так само як і вміння вчасно сказати “ні”. Це дійсно мистецтво і наука, відмовляти ввічливо і дуже необхідна річ, якої я продовжую навчатись. І чому точно варто сказати впевнене “ні”, так це солодкому, а особливо, промисловим солодощам, які так і манять нас своїми чудовими етикетками. В таких солодощах часто нема нічого корисного для організму, а лише пусті калорії, які швидко поповнюють жирове депо твого організму. Тема солодкого дуже широка, про неї вже тисячу разів сказали і я повторюватись не буду — інформації дійсно купа. Щодо мене, то я не повністю відмовився від солодкого і деколи споживаю його, але роблю це в значно менших дозах і свідомо. Далі був досить визначний етап. Я продовжив працювати над своєю вимовою, практикуючи різні методи й в рамках цього тижня я почав записувати свої статті в аудіо форматі. Аби їх можна було десь публікувати, створив телеграм канал і скидав туди як текстовий формат, так і аудіо. Це дійсно визначна для мене віха і про неї я скажу трохи пізніше. Далі я розказав про свою вже досить встановлену звичку ранніх підйомів і зараз тільки переконався в тому, що для ранніх підйомів тобі треба ціль, заради якої, власне, ти і будеш рано вставати. Все решта — не так важливо. Коли я проводив тренування зранку, вставав о 5:30, як тільки тренування змістились на вечір — великої необхідності вставати рано в мене не було і я почав спати довше. Але коли б я не вставав, намагаюсь не залипати одразу в телефон, аби провести всі свої ранкові ритуали на свіжу голову. Декілька слів про харчування. Розглянув такі поняття як свідому та інтуїтивне харчування. Тоді я звернув увагу, що наш організм будується з тих матеріалів, які ми в нього закладаємо, тобто, з того, що ми їмо. Що кладеш в рот — таким ти й будеш. Стаття дуже змістовна та цікава вийшла і додала більше свідомості у моєму харчуванні. Потім був тиждень, коли я звертав увагу на всі прояви ниття в моєму житті. І виявилось, що це безтолкова витівка. Нікому з оточуючих не потрібні твої проблеми і вирішувати вони їх не будуть. Якщо тобі щось не подобається, то наберись сили й зміни це, або терпіння і забий. Ця штука дуже тісно переплітається з філософією стоїцизму, яку я також практикував. Вона не тільки про дихотомію контролю, але й відношення до смерті і ще багато чого іншого. Дуже класна філософія, мені вона прийшла до душі. Далі будо пару слів про каву і якщо дотримуватись пари слів, то сказати можна “я залежний”. Певною мірою, звичайно ж. Пити її я став менше, але повністю не відмовивсь. Потім я розказав про свої ранкові пробіжки і цей тиждень став початком моєї підготовки до марафону. Бігав я тоді вже з пів року і для підтримання прогресу мені треба був деякий челендж. От марафон і став таким челенджем. Далі був тиждень практичної мудрості, який плавно перейшов в тиждень без оцінок і суджень і критичного мислення. Це дуже велика і важлива робота над собою і якщо зробити один короткий висновок про цей період, то це буде контекст. Контекст — дуже важлива штука для прийняття рішення. Ти можеш бачити тільки одну сторону ситуації і на базі неї робити висновки. Мудрість же в тому, щоб розуміти це і не вішати ярлики там, де це можливо. Ну і думати критично, це завжди корисно. Веганство зацікавило, але лишилось тільки як розвантажувальний метод, а не спосіб харчування в майбутньому. Основна проблема бути веганом в Україні — дуже складний пошук продуктів та вибору страв в пунктах харчування. А от посмішку на вустах я намагаюсь зберігати завжди. Це допомагає по іншому дивитись на світ. Далі йшли дві речі, які так і не змогли закріпитись у моїх звичках. Це англійський словниковий запас і розвиток малювання. І якщо малювання я розглядав суто як заняття для душі, то англійська мені точно знадобилась би на практиці. Але маємо, що маємо. Це настільки великий шмат роботи, що у звичайну звичку так просто не запхнеш. Далі ряд звичок, які я не можу записати в розділ освоєних. Це відео продакшин, компліменти та сліпий набір. До відео я ще колись повернусь, це ось та тема із розряду чогось свого. Мене воно манить і колись займусь цим, але знову ж — це великий шмат роботи, якому треба багато вчитись. Компліменти я хоч і роблю частіше та елегантніше, але не можу сказати, що став в них майстром. Ну а сліпий набір я так і не практикував більше після того тижня. Хоча на українській розкладці я друкую доволі швидко завдяки цьому блогу. Наступна тема засіла дуже глибоко в мою голову і я часто про неї згадую тепер і назва їй “memento mori”, що можна перекласти, як “пам’ятай про смерть”. Ця фраза дає зрозуміти мені, що ми не вічні і наш час на цьому світі обмежений, що своєю чергою допомагає задуматись, а чи правильно я проживаю цей свій відведений час. І під словом правильний я маю на увазі, чи проживаю я СВОЄ життя, чи все роблю, як Я хочу. І це дуже допомагає робити вибори в житті. Записувати кожен день новий факт я далі не став, але бажання дізнаватись щось нове завжди при мені. Та що там говорити, тепер мені в професійному плані треба вчитись кожного дня, інакше я досить швидко стану не актуальним на ринку праці, тому це навіть необхідність для мене. Мінімалізм увійшов в моє життя досить плавно і поступово. А почалось все із відео на ютубу, де найпопулярніший мінімаліст Мет Д’Авелла на своєму каналі розказував про всі фішки цього стилю життя. І мені це сподобалось. Поступово я проймався цими ідеями, навколо яких, до речі, дуже велика купа міфів, і застосовував їх у своєму житті. Тому це також можна віднести в розряд стилю життя. Потім я вчився сприймати чужу думку. І це ой, як не просто. Якщо ти став адептом в цьому ремеслі, то ти ніколи не будеш сперечатись з іншими. Відтоді я дбайливіше ставлюсь до думок інших, але в реальному житті я інколи вступаю в суперечки на емоціях. Коли вона затягується і я вже розумом можу оцінити ситуацію, я говорю собі, що людина може мати свою думку і вона не повинна збігатися з моєю і це нормально, тому давай просто розійдемось при своєму. Читання книжок я так і не зробив своїм постійним заняттям. Читаю тільки по натхненню, або якщо надибав на якусь дуже цікаву книжку з нової, цікавої теми. Планувати день я також не навчився. Причин бачу декілька: перше, я вже маю якийсь спланований розпорядок, так звані рутини і друге, в мене не настільки багато задач, щоб відчувати потребу їх планувати. Можливо, це і не дуже прикольно, бо значить, у мене багато вільного часу. Розібрався, як працює блокчейн і відмітив для себе важливість працювати руками. Ці речі ніяк не зв’язані, просто йшли одна за одною. Далі прийшов час марафону. До нього я готувався 20 тижнів, провів прикольний і ефективний останній тиждень на спеціальній дієті з вуглеводним розвантаженням і подальшим завантаженням ну і сам забіг. Його я описав досить детально, зі всіма відчуттями і думками на трасі. Задача була не просто пробігти 42.2 км, а ще й вибігти з 4-ох годин. З чим я успішно справився, не отримав ніяких пошкоджень, не зустрів славнозвісну стіну і взагалі пробіг в кайф, якщо так можна сказати про марафон. З цього можу зробити висновки, що мій, власноруч побудований, план і підготовка були вірними. Після марафону стало питання, чим зайнятись далі, оскільки циклічні види спорту доволі швидко можуть набридати, для них треба якийсь челендж, а челендж у вигляді марафону я тільки-но завершив. Я подався на пошуки нового спортивного захоплення. І так склались зірки, що я потрапив в зал ММА. Дисципліна для мене зовсім нова, я ніколи до цього не займався бойовими мистецтвами і тому багато матеріалу написав про це. Якщо коротко, я продовжую цим займатись, мені дуже подобається і планую розвиватись тут в майбутньому, якщо серйозні травми будуть обходити мене стороною. Далі я заглянув в глибокий світ підсвідомості, розібрався, що це таке і як вона часом нами управляє. Досить потужна штука, з якої випливає досить багато неприємних нюансів, але для неї нема понять хороше чи погане, її головна задача — зберегти тобі життя і не важливо яким способом. Ну і наостанок, я вирішив перестати користуватись екранами за годину до сну. Щось схоже я вже практикував в першу годину після пробудження і вирішив перенести цю ж практику на вечір.

Якщо ти сюди дочитав — великий молодець. Навіть коротенькі висновки по всім звичкам дуже затягнулись, але я хотів про них написати і згадати, як пройшов мій рік в рамках цього експерименту. Зараз же я хочу підбити загальні підсумки. Тож, поїхали!

Цей проект виник доволі спонтанно. Так, я давно хотів створити щось такого роду, але все ніяк не наважувавсь і не було відповідної теми. Потім само все склалось і я пам’ятаю той день на Русанівці, коли я вперше записував сторіз з анонсом старту цього проекту. Для цього мені знадобилось дублів 4 і момент, коли біля мене не було абсолютно нікого. І кожен наступний анонс супроводжувавсь міні стресом. Попри те, що я веду блог, я не вважаю себе блогером, я не вмію виступати на публіку, кожного разу я дещо соромився, викладаючи новий пост. Кожного разу це був якийсь екстра степ і вихід зі своєї зони комфорту. Потім я отримував позитивний фідбек від друзів та знайомих і це додавало впевненості в тому, що я роблю щось не дуже абсурдне. Так крок за кроком, я просувався далі і хотів, щоб то не сталось довести цей блог до кінця. Але пообіцяв собі, що як тільки я почну відчувати, що роблю це через силу, я з чистою совістю скажу, що я закриваю його. Так на мені не висіла б ця задача, як тягар. Планувався цей проект, як здобуття 52 нові звички, або позбуття деяких шкідливих. Кожна нова повинна була не заміняти попередню, а додаватись до неї. Вже тоді я розумів, що це буде досить важко реалізувати, але вирішив спробувати. І так, в кінці року я не можу сказати, що маю всі 52 нові звички, деякі з них навіть не зачепились, але я маю дещо краще. Вся специфіка моєї роботи над ними була побудована на глибокому розумінні, чому я це роблю і що це мені дасть в майбутньому. Я готувавсь до них, читав, слухав і дививсь багато теоретичного матеріалу і потім впроваджував це собі в життя. Зараз знову передивившись всі свої тижні, я пам’ятаю, чому я вибрав ту чи іншу звичку і що нового я за допомогою неї здобув. Так, я не зміг здобути їх всі, але я точно здобув знання і досвід. І вже заради цього варто було робити цей експеримент. Але, звичайно ж, це ще не все.

Деякі речі я значно поліпшив безпосередньо писавши кожного тижня. І якщо про стиль і якість текстів більш можеш судити ти, то озвучка статей в аудіо форматі значно покращила мою розмовну дикцію. Є таке досить відоме прислів’я в журналістиці: “easy reading is damn hard writing”, що у вільному перекладі означає — прості для читання тексти, дідько, як важко писати. І це дійсно так. Не важливо, якими зворотами ти оформлюєш своєї тексти, якщо читач запинається на словах і не може читати це на одному диханні — ти погано написав. Не певен, що став майстром в цьому. Доволі часто ловлю себе на таких от сучках в тексті, але намагаюсь писати просто. І в цьому, однозначно, допомагає саме озвучка. Коли я читаю в голос власний же текст, то відчуваю такі місця і намагаюсь їх максимально згладити. А ще аудіо формат допоміг мені в живому спілкуванні. Тут я вже сам відчуваю прогрес. Моя мова стала чистішою, виразнішою, структурованішою, без слів паразитів (це в монолозі з кимось, в діалозі ти перекидаєшся більше фразами, аніж повними реченнями).

Дисципліна. Так, я обіцяв собі полишити цю справу, як тільки вона стане через силу, але лінь не могла бути причиною цьому. Тому я чітко знав, що кожні вихідні я маю виділити час на статтю. Це в сумі займало від 2-ох годин, в залежності від складності матеріалу і не враховуючи затрат на пошук матеріалу та інформації. Якщо ж на вихідні були заплановані якісь поїздки, то треба було заздалегідь підготуватись і створити хоча б шаблон розповіді.

Думки перетворюються в слова, слова в дію, дія у звичку, звичка в характер. Саме звички формують характер і накладають дуже глибокий відбиток на нашу підсвідомість, яка своєю чергою, керує нашим життям. Тому вони настільки важливі. Це найпростіший шлях створювати вектор свого розвитку. А якщо це так, то це готовий рецепт: формуй сьогодні нові звички, щоб завтра бути кращим і жити краще. Вони з часом закріплюються настільки, що поступово перетворюються в стиль життя і ти вважаєш це невід’ємною частиною свого існування та асоціюєш себе з ними Такими речами з цього експерименту для мене стали спорт, інтервальне голодування, мінімалізм, розуміння контексту ситуації, стоїцизм, memento mori, критичне мислення, життя без ярликів і суджень, повна відповідальність за своє життя, сприйняття чужої думки, емоційний інтелект, загартування. Всі ці речі міцно увійшли в моє життя і допомогли у формуванні мого скелету особистості, накладаючись на уже наявні характеристики. І це всього за рік. Як на мене, хороша робота, я задоволений і можу з впевненістю сказати, що це все було не даремно.

Ще трошки статистики. Якщо вірити тим цифрам часу на прочитання статті, які показує сайт, то в загальному я написав матеріалу на 330 хвилин читання. Це 5 з половиною годин. Як невеличка така книжка. Думки оформити це дійсно в книжку в мене були, але то може з часом.

Це і можна вважати моїм підсумком року. Велика робота була зроблена в рамках блогу, але ще багато чого поза ним: кардинальні зміни й подальше стрімке просування в кар’єрному плані, закладені перші цеглини в одну із фундаментальних потреб сім’ї, робота над ментальним здоров’ям і розуміння, наскільки це важливо, я став марафонцем, врешті решт. Чудовий і насичений рік. Дякую тобі, 2021!

І трохи про плани. У цього експерименту був кінцевий термін 1 рік. Він пройшов і я вдаюсь в питання, а що далі. З однієї сторони, він багато чого мені дав. Дійсно багато, це був досить фундаментальний рік, але мені не дуже сподобався формат. Кожного тижня — це дуже часто. Це ідеальний варіант для блогера, який заробляє контентом, але це не моя історія. Мені подобається ідея саморозвитку, я бачу в цьому сенс і як це позитивно впливає на моє життя і планую продовжити, але в дещо іншому форматі. В якому саме — поки що не знаю. Скоріш за все, це будуть значно глибші теми, я буду детальніше їх розбирати, заглиблюватись глибше, більше практикувати і робити ширші висновки. Але це плани, вони мають властивість коригуватись. Хоч би що там було, дякую тобі, що був зі мною цей рік! Салют! Сподіваюсь, ще побачимось/почуємось.