Тиждень 38. Сприймати чужу думку

Всі ми різні. Звучить банально та затерто. І кожен, в кого не спитай може це підтвердити. От абсолютно кожен! Тим більше в наш час, коли всі хочуть бути унікальними та особливими. Вже написано сотні книг, як бути аутентичним, собою і не таким, як всі. Але це розуміння враз кудись дівається, коли хтось має протилежну з тобою думку.

Все ж наче просто: раз люди різні, то і життєвий досвід та сприйняття мають різні. Це апріорі значить, що в кожної людини погляди на одні й ті ж самі речі будуть відрізнятись. Але чому ж нам так складно це сприймати? Чи бували в тебе такі ситуації, коли ти просто висловлював свою думку на якусь подію чи ситуацію, а тобі у відповідь хтось говорив: “Та ні, ти не правильно думаєш, воно от так і так, а не так, як ти сказав.” І одна справа, якщо ви розглядаєте тему лінійних трансформацій з викладачем алгебри. Тут все ж важливо зважати на авторитетну думку. Але ж не коли людина виразила своє особисте ставлення в тому чи іншому питанні. Ми перестали бути терплячими. А може й не були такими, я не знаю. І зі всією толерантністю до різних соціальних меншин, релігій і націй ми втратили толерантність до думки ближнього. А хотіти завжди мати рацію в крові у кожної людини. Дуже часто хочеться, щоби ввесь світ танцював під твою музику і всі з тобою погоджувались. Але з іншої сторони, всі хочуть свободи слова та дії. Тому це не можливо. Бо ти не диктатор і в тебе не мораторій на владу. Якщо ти не Ким Чен Ин, звісно ж. Але ж як тоді бути в діалогах, де ви зі співбесідником не можете знайти спільної думки?

А чи треба? От давай відверто, чи часто ти в дискусії з кимось вислухуєш всі аргументи опонента і переходиш на його сторону, зважаючи на те, що в тебе до цього уже була сформована своя думка. Мол, так ти правий, тепер і я так вважатиму. Б’юсь об заклад, що такі випадки можна порахувати на пальцях однієї руки. І це зовсім мізер. Люди не готові так швидко сприймати чужу думку при вже сформованій своїй. А навіть якщо в цей момент відчуєш, що може десь і не правий, мало хто от так одразу це може прийняти. На це треба час і роздуми. Всі ми змінюємо своє ставлення до чогось з часом. І це нормально, бо змінюються наші погляди та життєвий досвід. Але ніхто не робить це так сходу. Тут треба час. Тому я для себе визначив певну стратегію.

Перш за все, я намагаюсь не вставляти свою думку там, де мене не просять і її не чекають. Це порада на всі віки й завжди актуальна. Далі. Я не намагаюсь сперечатись із людиною, якщо мова йде про її професійну сферу, або ж сферу, в якій людина розбирається явно краще мене. Погодься, це досить нерозумно. Тут і обговорювати нічого. Ну й остання — це розмови з елементами власної думки з приводу того чи іншого предмету/події/ситуації. І ось тут вже цікаво. Якщо моя думка не збігається з думкою співрозмовника, я намагаюсь завжди розпитати, чому він думає так чи інакше і майже ніколи не кажу, що він не правий і не нав’язую йому свою. Мені важливо дізнатись деталі, я завжди відкритий до нового і якщо думка опонента переконлива, готовий її сприйняти. Але якщо вона мене не переконала, я дійшов висновку, що в таких моментах краще залишитись при своєму. Можливо, даний діалог щось змінить в головах обох, і потім, десь уже на одинці кожен розбере цю розмову знову і скаже, а може він таки й правий. А може й не скаже. Але зараз я розумію, що не треба намагатись змінити чиєсь бачення, якщо ти не маєш профільної експертизи в даному питанні. Кожна людина до всього має прийти самостійно. Справа лише в тому, що інколи важко буває себе стримати й не тикати всім в обличчя свою таку важливу та унікальну думку. Але це вже тема для іншої розмови.

Поки ми з тобою тут говорили, на вулиці вже почалась осінь. І це унікальна в своєму роді пора для мене. Після літніх теплих днів, коли сонце сідає дуже пізно, саме настання осені дає відчуття домашнього затишку. Погода вже не дозволяє проводити багато часу на вулиці й в тебе стає більше часу, яким ти можеш користуватись на власний розсуд. З цією літньою суєтою я майже зовсім перестав читати. Думаю, зараз саме та пора, коли я знову можу собі це дозволити.