Тиждень 33. Memento mori. Пам'ятай про смерть

Memento mori. Уже не згадаю, коли я вперше почув цю фразу, але як і все незвичне, вона добре викарбувалась у моїй пам’яті. В грубому перекладі з латинської вона звучить як “Пам’ятай про смерть” і сягає своїми коренями в епоху римської імперії. Там вона вперше використовувалась для досить прозаїчної мети. Для кожного полководця, який прибував з походу з перемогою назначали спеціально навченого раба, задача якого була нагадувати полководцю, що попри теперішні перемоги, той все ще лишається смертним. Друге дихання ця фраза отримала в Середньовіччя. Ну воно і не дивно. В ті часи померти було простіше простого. Якщо не від сифілісу, то від чуми, або якщо не від голоду, то від великої ін’єкції Ferumu в організм, викликаною кинджалом сусіда. Люди вмирали від простої антисанітарії. Тоді смерть завжди ходила поруч і вираз memento mori просто люб’язно нагадував не забувати про це.

В наш же час тема смерті табуйована. Певною мірою це можна зрозуміти. Рівень медицини виріс, люди вже не вмирають від простих хвороб і не перебувають в стані перманентної війни (хоча чи можна так говорити громадянину країни, яка вже 7-й рік має воєнний конфлікт?). Більшість спокійно доживає до старості. Тому зараз смерть у нас асоціюється тільки з літніми людьми. Але як відмітив Булгаков: “людина часом раптово смертна”. І коли так стається, коли раптово через якісь обставини помирає відносно молода людина, для оточуючих це просто неймовірний шок. Мол, як так, він був ще таким молодим? Але що тут дивного? Просто задумайся над цим. Будь-яка людина може померти просто будь-якої миті. Тромб, аварія, блискавка, п’яний водій на дорозі, вибух, терорист, камінь з гори. Якщо брати кожен окремий випадок, він виглядає досить примарно. Але почекай, і я зможу придумати тобі тисячу таких. І ти сам здивуєшся, наскільки не примарним стає шанс попрощатись зі світом уже завтра.

Я не стараюсь когось залякати або змусити боятись смерті, а від так і взагалі виходити на вулицю. Навпаки, смерті не варто боятись. Це логічний, а головне, єдиний кінець нашого життя. Можна сказати, що це є частиною нашого життя. І з моєї точки зору про смерть треба знати та пам’ятати кожній людині, адже це сприяє правильній розстановці життєвих пріоритетів. Переважна більшість людей на смертній ложі, тим кому пощастило, або ж навпаки — ні, спостерігати, як кістлява з косою уже чекає за дверима, говорять, що чогось не встигли зробити у своєму житті, про щось шкодують, і найстрашніше — шкодують, що чогось НЕ зробили. Мол, тоді здавалось ще рано, чи уже пізно, чи хтось не одобрював, чи не вистачило сміливості. І от якби переграти життя, вчинив би по-іншому. І для людей це стає відвертістю лише тоді, коли час помирати. Чому так? Невже для когось загадка, що ми смертні? Та ж наче ні. Просто про це чомусь забувають, не говорять і навіть не задумуються. Так вот, MEMENTO MORI!

Тут також треба знайти тонкий баланс. Я не закликаю тебе ходити й думати про це кожен день, тим більше якщо для тебе ця ідея нова, вона може навпаки загнати тебе в кут і викликати не приємні враження. Але якщо почати дивитись на це, як на старий борг, який все одно колись доведеться віддавати, то ти почнеш більше цінувати моменти життя. І якщо ти в чомусь сумнівався, робити чи ні, пам’ятай, одного дня ти можеш жаліти, що хоча б не спробував. Жити треба так, щоб тобі не страшно було помирати хоч завтра. А якщо ти говориш собі, та ні, ще рано, я ще не пожив, так починай жити ЗАРАЗ! Другої нагоди в тебе не буде. Як мінімум, в абсолютно такого ж тебе. Так чи інакше, будь-яка смерть дає початок чомусь іншому. У фізиці це називається законом збереження енергії. В цілому, всі ми складаємось з молекул, молекули з атомів, а ті з елементарних частинок. Одних і тих самих, які в різній послідовності формують різну матерію. І при смерті частинки нашого тіла просто перетворяться в щось інше. Оскільки енергія нізвідки не береться і нікуди не дівається, а тільки перетворюється в іншу.

І як окреме питання тут стоїть сенс життя. Я вважаю, що глобально у людства нема ніякого призначення, а значить і сенсу як такого. Дитина від народження просто хоче жити, а вже з часом вона придає своєму життю якийсь сенс. І от після тижня, проведеного з цими думками, я задумався. Чи хочу я після своєї смерті лишити тільки купку електронів і протонів? Ну це якось скучно. А які є альтернативи? Можна спадок дітям і внукам, але камон, ми тут про високі речі говоримо, а не про якесь матеріальне жлобство. І зараз для себе я визначив, що ділитись якимись знаннями, досвідом, своєю експертизою, може навіть десь мотивувати — це чудовий варіант лишити свій слід у цьому всесвіті. Можливо саме це і підштовхнуло мене на початку року вести цей блог. Звичайно ж більше ця ідея була про себе, але чути, що мої якісь вчинки мотивують і надихають інших дуже приємно. Приходить якесь відчуття належності цьому світу, що ти також щось йому віддаєш, а не тільки споживаєш.

Тому memento mori або пам’ятай про смерть, але дуже не зациклюйся. Просто живи тут і зараз, спробуй те, в чому так довго сумнівався і не відкладай життя на потім. Потім буде пізно. Потім ти будеш шкодувати.

PS: Одна дуже відома фраза з одного дуже популярного серіалу Мартіна, яка звучить як “валар моргуліс” це і є псевдонімом до memento mori.

Кожній людині подобається чути приємні слова про себе. Такі слова ще називають компліментами. Чути приємно всім, а говорять їх чомусь так мало. Всього лише пару фраз можуть змінити день твого друга чи колеги. Так чому б не говорити їх частіше?