Тиждень 26. Без оцінок і суджень

Знаєш, що значить 26-й тиждень? Половина 2021 уже позаду. Уже пів року кожні вихідні я викладаю сюди статті про свої звички. І їх стає все більше і більше. Якщо ти ставив собі цілі на рік, саме час переглянути їх прогрес, чи встигаєш ти й чи все іде за планом. Ну а я розкажу трохи про мій тиждень вільний від суджень і оцінок.

Чому люди оцінюють все навколо? Чому одразу вішають на все і всіх ярлики при першій же нагоді? Так склалось історично, а точніше — еволюційно. Наш мозок — найпотужніша обчислювальна машина. У фоновому режимі він розраховує тисячі процесів одночасно. Це чистокровний технар, який не терпить невідомих змінних у своїх формулах. Для забезпечення повноцінного функціонування, йому потрібно надати якісь оцінки всьому, що він бачить і сприймає. Лише так він зможе побудувати алгоритм дій, прокласти маршрут, чи зробити висновки про предмет і людину. Отже, мозку потрібно все піддавати оцінці. Але кожного разу створювати нові оцінки — це дуже “затратна” операція, простіше використовувати певні шаблони, стереотипи, патерни. В таких випадках мозок розпізнає певний шаблон і одразу ж надає предмету чи людині певні характеристики, які притаманні цьому шаблону. От так і виникають судження та оцінки.

Якщо судження та оцінки це базовий процес мозку, то що в цьому поганого? Діючи по шаблонах, ти ніколи не вийдеш за їх рамки. Для тебе безхатько, який спить на лавці, завжди буде лінивим алкоголіком, який все пропив і не хоче йти працювати, а тільки випрошує гроші на випивку. Але ти робиш ці висновки, базуючись тільки на одному погляді на нього. Ти не знаєш його історії, причин опиняння на лавці, і передумов, які цьому слідували. І саме це є найбільш негативною стороною оцінок. Кожна людина і ситуація унікальна, не буває навіть двох однакових, а ми ж їх стуляємо всі до купи та ставимо одне клеймо. Той же безхатько міг просто продати свою квартиру і все своє добро аби вкласти ці гроші на лікування своїх рідних і тепер просто спить на лавці, бо просто більше нема де. І це не абстрактна ситуація у вакуумі, такі також стаються. Так, одиниці, але ж і вони бувають. Проблема в тому, що ми судимо, часто не знаючи контексту і тільки по декількох характеристиках, хоча кожна ситуація, подія і людина складається з тисячі факторів.

Оцінки бувають ситуаційні та особистісні. Якщо твій друг запізнився на зустріч, то ситуаційна оцінка може прозвучати як “запізнився, бо сьогодні аномальні пробки в місті, скоріш за все, в них і простояв”, особистісна ж оцінка буде звучати типу “знов пізно вийшов і не розрахував час на дорогу”. Одна ситуація, одні й ті ж люди, а висновки можуть бути різні. А найцікавіше, що ці обидва варіанти можуть бути дуууже далеко від правди. А може його взагалі затримала поліція, як учасника якогось ДТП? Ми дуже переоцінюємо роль особистості та недооцінюємо роль ситуації.

Контекст вирішує все. Як і в ситуації з мудрістю, тут він також дуже важливий. Вперше про надзвичайно велике значення контексту і переосмислення хорошого і поганого мене наштовхнув один цікавий епізод з біографії… Гітлера. Щоб розуміти, чому сталась Друга світова, я вирішив трохи ближче ознайомитись з постаттю цього диктатора. Він, як і тисячі інших німців, вірив тоді в силу і праведність своєї держави та воював на фронті Першої світової. Коли справи в Німеччини пішли не дуже, він розчарувавшись в способі ведення війни та ідеях, вирішив дезертувати з поля бою. І йшов він собі в тил, нікого не займаючи, без зброї та в німецькій формі, а на зустріч йому британський солдат. З якими, власне, і воює Німеччина. Солдат мав зброю. Солдат бачив перед собою ворога. Але не став стріляти, а просто дав Гітлеру піти. І ця ситуація породила в мене купу питань. Вбивство — де добре чи погано? Однозначно погано! А на війні? Ну на війні це твоя задача, не вбиваєш ти, вбивають тебе. А вбивство одного, щоб зберегти життя мільйонам? Це добре чи погано? Три питання про вбивство і на всі три можна відповісти по різному. Чому? Бо все залежить від контексту.

Але життя на стільки різноманітне, що знати всі деталі просто не можливо. І виходить так, що ми завжди будемо давати оцінки наосліп, просто базуючись на попередньому досвіді та якихось стереотипах. І ці оцінки маже завжди будуть невірними. То чи не простіше перестати оцінювати все навколо і почати просто спостерігати, сприймати все як факт і не намагатись давати оцінку хоча б там, де це можливо?

Нема нічого поганого і нічого хорошого в цьому світі, є тільки наше відношення до всього. (с) Шекспір

І я з ним абсолютно згодний. Приклад вище може довести, що навіть признане добро в абсолюті в певній ситуації може бути найгіршим варіантом, а зло частково може бути оправданим. Нема нічого абсолютного, все відносно. Але в кожного ця відносність буде різною. Тому часто твоя оцінка буде не збігатись з оцінкою когось іншого і досить не розумно буде нав’язувати свою думку комусь, або ж сприймати за істину чиюсь.

Але я вирішив обрати для себе ще простішу стратегію. Намагатись дивитись на все і сприймати просто як факт. Це деколи схоже на поведінку робота, але це працює! Підрізав якийсь чувак на дорозі можна сказати, що він мудак, да хто так робить, ше й бібікнуть. Згадуючи попередній тиждень про мудрість, можна подумати, що в нього був важкий день, він не навмисно, просто спішить додому, до сім’ї. А можна просто сказати: чувак підрізав. І все. Ну це просто факт і все. Події, люди, речі навкруги не мають самі по собі ніякого значення. Ці значення та оцінки ми їм надаємо самі. А оскільки в мене ніколи не буде достатньо інформації, щоб вірно оцінити все, я краще не буду оцінювати нічого. Ну принаймні, старатись так робити.

А знаєш, що я придумав на наступний тиждень? Вихід із зони комфорту 😏 Всі зараз чули про вегетаріанців і веганів, це прям максимально хайпова тема. Так от, я також хочу спробувати. Ги 🙃 Буду тиждень їсти зелень і авокадо. Чи що там вони їдять? Поки що не знаю. Буду досліджувати цю тему і розкажу про результат.