Тиждень 17. Заговори, щоб я тебе побачив

“Заговори, щоб я тебе побачив” — відомі слова Сократа, які прекрасно ілюструють важливість уміння говорити. Як і в стародавні часи, так і нині, мова є основною формою комунікації в суспільстві. На неї ми звертаємо увагу одразу після того, як зустріли по одягу. Слова, інтонація, формування слів у речення багато можуть сказати про людину, як при першому знайомстві, так і в тривалій дискусії. І будь ти тричі розумним молодцем, прекрасно мислиш у своїй голові, і маєш величезний багаж знань за плечима, але якщо ти не можеш гарно донести це до публіки, ці знання так і залишаться лише у твоїй голові. Говорити красиво — моя мета. Я захоплююсь людьми, які чудово володіють цією навичкою. Таких людей приємно слухати і в живу, і на відео, з ними приємно і цікаво проводити бесіди, слухати їхні подкасти та інтерв’ю. А аудіокниги? Є такі актори озвучки, що тобі не важливо, що це за книга, а просто шукаєш всі озвучки цього автора, бо це просто мед для вух.

Тому я й працюю над цим. Я вже писав одного разу, що досить визначним моментом для мене в мовному питанні був переїзд до великого міста. У своєму селищі я говорив так, як говорили всі — на досить специфічному суржику. І, приїхавши до міста, почав відчувати певний дискомфорт, бо я не хотів говорити російською, але й не володів українською. І мені часто ставало соромно за свою вимову. Я не вступав в діалоги з незнайомими, а якщо й потрібно було, то не брав на себе роль ведучого, а відповідав більше односкладними реченнями. Часто просто віджартовувавсь і не намагався підтримати діалог. А в моменти, коли говорив досить довго, відчував ніяковість, зминав речення і ковтав закінчення слів. Навіть друзі з мого оточення просили говорити мене чіткіше і розбірливіше.

І от нещодавно до мене прийшла думка, що вміння говорити не тільки може допомагати у більшості сфер мого життя, а що деякі люди можуть гроші заробляти тим, що просто красиво говорять. Так, будучи інтровертом і в еру месенджерів, живе спілкування, можливо, вже не відіграє такої великої ролі в житті звичайної сучасної людини. Але чи погоджуюсь я бути звичайною середньостатистичною людиною?

Оцінити по заслугах важливість круто говорити на публіку я зміг тоді, коли мені по роду діяльності довелося цим займатись. Такими виступами стали щотижневі онлайн мітинги, які я проводив своїй команді по роботі. Я створював презентацію і доповідав по ній своїм колегам, потім ми обговорювали інформацію і дискутували з приводу різних питань. І ці мітинги багато чого показали. Я дуже добре знав свою команду, в нас були класні стосунки, презентації були онлайн і навіть без вебкамер, але як же мені не подобались перші мої так звані “виступи”. Попри те, що я готувався до них, передивлявсь кожен слайд, я все одно плутався в структурі. Часто формулював довгі, заплутані речення, які в процесі розбивав на менші та повторював знову ту ж інформацію. Але найбільшим жахом була знову моя вимова. Мені самому було б соромно себе слухати зі сторони. От тоді, мабуть, і стався переломний момент. Я подумав про себе: “А може ти просто навчишся нормально говорити, щоб тобі не соромно було?” Ну а далі ти знаєш, я почав поступово переходити на чистішу українську (маю в цьому вже деякі успіхи) і працювати над своєю дикцією. Для цього використовував досить прості, але дієві методи. Перший з них, це запис свого голосу на диктофон. Я не знаю жодної людини, якій би подобався її голос записаний на диктофон. Мені також не все подобалось. Але ці записи відкрили мені ввесь план роботи над моїм голосом. Першим, на що звернув увагу — це тон. Він був досить приглушеним і не виразним. Наступним чітко вираженим мінусом було ковтання мною закінчень слів. Я починав слово чітко і деколи просто ковтав останні склади та починав нове слову. Тут виднілась і наступна проблема — не було виразності в реченні. Всі слова зливались в одне довге, схоже на німецьке слово. Туди ж: слова паразити, затягування голосних, доволі гучні ковтання і сопіння. Одним словом, план роботи було визначено. Я записував себе на диктофон кожного дня, розповідаючи про якусь одну вибрану тему, а потім аналізував запис. Перш за все, почав чітко вимовляти кожне слово, робити паузи між реченнями, розділяти їх інтонацією. Попрацював над затягуванням голосних, відмітив, що це відбувається, коли я починаю задумуватись над наступним реченням, таким чином, даю собі трохи часу на подумати. Вирішив, що краще зробити паузи між словами, а ніж затягувати голосні. Також зрозумів, що кожна розповідь має бути структурована. Речення прості та лаконічні. Будь-то звичайний сторітейлінг чи ділова розмова — промова має містити тільки основну суть, бо деталі можуть збивати з пантелику. А ще відмітив наскільки важлива інтонація і виразність в розповіді. Без них виступ виглядає як монотонне буркотіння, під яке хочеться спати. Ну, і тембр голосу. Також дуже важливий, але це вже наступний етап.

І ще декілька практик, які я використовував на цьому тижні. Читання вголос. Можна слухати себе наче зі сторони. Дозволяє тренувати чітку вимову закінчень та розбивати речення інтонацією. Слухати людей, чиї промови та виступи справляють на тебе враження, підмічати їх стиль та фішки, які вони використовують і пробувати їх у своїй вимові. Ну і на останок, спілкуватись в живу. Оскільки це навичка, яку можна здобути тільки практикуючись.

В цілому, є прогрес. Я не можу сказати, що вже повністю задоволений своїм голосом чи виступами перед своїм диктофоном, але те, що я не видаляю їх одразу з телефона і в мене вистачає терпіння їх переслухати, говорить уже про певний прогрес. Звичайно ж, говорити перед диктофоном і перед живою аудиторію — це велика різниця, але все починається з маленьких кроків. Хто зна, можливо одного разу я виступлю перед широкою аудиторією і буду задоволений цим виступом. Сила в маленьких кроках.

На наступному тижні я розкажу про свою уже набуту звичку раннього підйому. Що мене спонукало вставати раніше і чи варто воно того. Тому не перемикайся, далі буде.