Тиждень 23. Ранкові пробіжки

Цікавий факт: якщо написати в гугл стрічку слово “біг”, то першим варіантом випадає “біг мак меню”. Заманлива альтернатива. Але сьогодні мова піде про “королеву спорту” — легку атлетику. А точніше, про її найпопулярніший підрозділ — біг. Про нього в інтернеті інформації настільки багато, що знайти можна абсолютно все. При чому, можна запросто знайти контроверсійні судження і навіть дослідження на однакову тему, але з різними результатами у різних вчених. Тому теоретичну частину про біг я пропущу, позаяк, кожна людина з ним знайома. Як мінімум, зі шкільних занять по фізкультурі. Ти ж не скіпав фізру, правда ж? Скажу лише одне, біг — це найбільш природний рух людини. Еволюція тисячоліттями створювала і підлаштовувала наш організм для цього способу пересування, щоб всього лише за декілька століть сучасні люди настільки розлінились, що після кілометрового забігу варто викликати швидку.

Ну ладно, пару слів все ж скажу. У зайнятті бігом є дуже велика кількість плюсів і мізерна кількість мінусів і то, вони потенційні. Якщо все робити правильно, ти з ними ніколи не зіштовхнешся. Почнемо з неочевидного. Якщо тобі здається, що ми бігаємо тільки ногами, тут це не зовсім так, при бігу в нас залучені майже всі м’язи тіла. Найбільше, звичайно ж, ноги та м’язи корпуса, але і руки також працюють. Тому прокачується ввесь опорно-руховий апарат. Оскільки біг — це кардіо навантаження, він є чудовим способом тренування загальної витривалості організму і серцево-судинної системи. Покращує кровообіг, стабілізує і допомагає підтримувати здорову вагу тіла. Виводить купу всього з організму, заряджає енергією і ще там мільйон плюсів. Не буду писати тут все те, що і так давно вже є в інтернеті. Можеш просто ввести “плюси від заняття бігом” чи щось таке і там все прочитати. Але знову ж, в одній статті написано, що бігати зранку корисно, а в інший, що шкідливо. Правда десь посередині й в кожного своя. Свою правду я розкажу нижче, але перед цим все ж скажу трохи про потенційні мінуси бігу, які часто пишуть копірайтери для хайпових статей на інтернет-порталах. І найпершим аргументом звичайно ж виступає фраза “зітреш коліна”. Можливо ти й від знайомих таке чув, коли сам бігав. Спойлер — не зітреш. Про це поговоримо пізніше.

Трошки пройдусь по своїй історії стосунків з бігом і розкажу, як він зараз став для мене черговою корисною звичкою. Десь з класу 5-го я пішов в спортивну школу у секцію футболу. Так уже склалось, що в цьому виді спорту треба бігати. Тому бігом не на пряму, але безпосередньо я займався років з 11-12-ти. При переході в старші класи, чергові бігові випускники покидали школу й у фізруків кожен рік ставало питання, кого ж відправляти на районні змагання по легкій атлетиці. Довго шукати не доводилось, бо були футболісти. Ну вони ж там бігають, то хай і на змагання їдуть. Для мене тоді єдиним варіантом був спринт, довгі ж дистанції я не любив всією душею і проклинав ті дні, коли нас змішували бігати кроси кругом школи. Тоді ці нещасні 3 км здавались просто марафоном. І для мене чим коротша дистанція була, тим краще. І мінімальна відстань на змаганнях була 100 м. Мені підходило. На змагання я їздив тричі, всі три рази стояв на тумбі, але кожного разу на різних місцях. Раз навіть з’їздив на обласні змагання. Але видатного результату не показав, оскільки не тренувався на легку атлетику жодного дня, все суто на футбольній базі. В університеті стабільно грав у футбол, але це була просто гра і спеціальних бігових тренувань я не робив. Особливо в пам’яті залишаться осінні виходи на так звану “клєтку”, маленьке асфальтоване поле, огороджене металевою сіткою. О, які там заруби відбувались після пар 😏. Та мова зараз не про це. Хтозна, можливо я б і зараз грав собі спокійно (а може й не спокійно) у футбол і не задумувавсь ні про яку легку атлетику, якби не один фактор. А точніше два. Два фактори на одному коліні. Розрив медіального меніска — раз, розрив передньої хрестоподібної та надрив медіальної зв’язки — два. Дві травми, дві операції на одному коліні змусили мене переосмислити моє ставлення до футболу. І це було важко. Футбол був зі мною фактично все моє життя. Я любив його всім серцем. Граючи в нього я забував про всі свої проблеми й негаразди, вони переставали існувати в той час. І цю приємну втому та емоції які дарували офіційні матчі я не забуду ніколи. Але ще важче мені було пересуватись більше, ніж пів року після другою операції. Якщо з менісками все пройшло відносно швидко і легко, то після розриву і пересадки хрестоподібних я знатно потерпів. І на чаші терезів з однієї сторони лежала вся моя любов до футболу, а з іншої розуміння, що ще одна операція може забрати в мене можливість вести активний спосіб життя до самої старості. Тому я не спішу повертатись у футбол. Поки що.

Можливо історія трохи затягнута, але вона необхідна, адже припинення футбольної кар’єри якраз і стало початком моєї бігової. Так вже вийшло, що після моєї другої операції світ накрила пандемія й Україна в тому числі ввела жорсткий локдаун, при якому не можна було навіть виходити в парки на прогулянку. На цей час в мене припадала реабілітація. Я встиг сходити тільки на два заняття, як зал також закрили. Тому я був змушений проводити собі реабілітацію самостійно. Багато читав про це, робив комплекси та терпів. Бо всі вправи по реабілітації виконують “до болю і ще чуть-чуть”. Коли відчув в собі та коліні трохи більше впевненості й стабільності, почав виходити на стадіон. В пам’яті лишились перші пробіжки. Організм настільки звик до болю в коліні, що просто на психологічному рівні я не міг наступити на праву ногу повністю. І біг мій нагадував зі сторони швидку кульгаву ходьбу. Але це був єдиний доступний вид активності, бо всі басейни та зали були закриті. І ще був велосипед, він також допомагав, бо там не було ударного навантаження на коліно. І так тренування за тренуванням я став відчувати себе все краще. Біль поступово сходив і моя реабілітація плавно перейшла в тренування, які поступово стали заміняти мені футбольні тренування у колишньому звичному житті.

Справа йшла в осінь і я настільки захопився бігом, що продовжив ним займатись всю зиму. Почав вставати рано для того, щоб втиснути тренування перед роботою. А взимку 6-та ранку — це просто темінь. Так дивно було: виходиш на тренування — навіть ліхтарі ще в нічному режимі світяться і лише о 6-ій ранку світло вмикалось яскравіше, що ранні люди вже могли комфортніше пересуватись містом. А ще цікава історія була про мій перший півмарафон. Я просто вийшов пробігтись. Планував long run, але настільки захопився, що пробіг 21 км. І тоді в моєму розумінні щось змінилось. Виявляється, що це не такі вже й неймовірні цифри. Доказом цього була інша історія. Якось ми з друзями слово за слово дійшли до того, що всі погодились пробігти той же 21 км по спеціальному маршруту. В день Х всі прибули на місце старту. І що найголовніше — всі пробігли цей маршрут. При цьому активно не тренуючись. Тоді ще раз підтвердилась думка, що все у нас в голові і ми самі ставимо собі обмеження.

Відтоді я почав активніше цікавитись легкою атлетикою, почав розуміти цифри темпу та пульсових зон, ну, власне, і бігати я почав більше. Передивився уже купу відео про правильну техніку бігу і бачив здоровенні холівари в одвічній темі про “п’ятку чи носок”. І якщо ти чекав відповіді на питання, чи уб’є біг твої коліна, то ні, не уб’є, якщо правильно будеш приземлятись. І справа не в п’ятці чи носку. Головне ставити ногу чітко під центр ваги й тоді все буде ОК. Все, тепер іди бігай, мінусів більше нема.

А тепер до найголовнішого. Пам’ятаєш, що все в нас в голові? Так от, в неї мені стрельнула “геніальна” ідея: а чого б не пробігти марафон? Одного разу так не сміливо, типу, ну да, було би прикольно, але це досить багато, особливо, якщо уявити цю дистанцію на реальному відрізку дороги, по якому ти їздив. І тобі це треба пробігти. А потім такий: та все в нас в голові, давай марафон. Отже, МАРАФОН! Що по вхідним даним:

• футбольна база з самого дитинства
• дві операції на одному коліні (одна з них по заміні хрестоподібної зв’язки)
• пів року активних бігових тренувань з поступовим приростом по об’єму (зараз середній набіг за тиждень близько 40 км)
• пройдені дві півмарафонські дистанції

Що хочу отримати:

• пробігти марафонську дистанцію (42.2 км)
• постаратись вибігти з 4-ох годин

По часу: орієнтовна дата змагань 24 жовтня Київський Wizz Air Marathon

До змагань рівно 20 тижнів. Я довго думав над тим, в якому форматі мені готуватись до цих змагань, адже марафон так просто з дивану не пробіжиш. Вибирав варіанти офлайн тренера, онлайн програми та навіть чиїсь уже готові програми на марафон, але подумав, що буде максимально епічно, якщо я ще й сам підготуюсь до нього, базуючись на відчуттях свого тіла і загальній теорії. Це буде прекрасний досвід який змусить мене поглибитись в деталі підготовки кожного аспекту тренувального процесу. Але завдяки цьому я буду чудово розуміти, що і для чого я роблю. Це буде прекрасна подорож, якою я буду ділитись з вами походу підготовки до змагань.

Чи цікавився ти коли-небудь філософією? В мене перші контакти з нею були в університеті на парах, але це настільки нудні були заняття, що я почав зневажливо ставитись до цієї науки як такої. Але справа була, скоріш за все, просто у викладачу. Самі філософськи трактати читати досить важко, але зараз в еру інтернету можна знайти пояснення будь-якій філософії простими словами. І одного разу в моє поле зору потрапили роздуми філософії стоїцизму. Вони мені припали до душі і я все більше почав про неї дізнаватись. І от в наступному тижні я постараюсь застосовувати основні її принципи в житті, і заодно розкажу про цю філософію в цілому.